• Максим Романцов

Судова практика щодо поділу рухомого майна подружжя

Пост обновлен 19 нояб. 2020 г.

Судова практика щодо поділу рухомого майна подружжя, як дієвий елемент забезпечення ефективного захи



25.05.2020 року Верховний Суд постановою у справі № 347/955/16 сформував позицію щодо можливості присудження компенсації за частину неподільного рухомого майна одному із подружжя, без його реального поділу і залишення майна у спільній частковій власності. Іншими словами це означає, що один із подружжя, який користується ТЗ або має більш нагальну необхідність у користуванні ним в подальшому для використання в роботі, тощо, може отримати за рішенням суду такий ТЗ у свою власність та відповідно зобов’язання сплатити іншому із подружжя грошову компенсацію за його частку у спільному майні. Відпаде необхідність спільного користування таким ТЗ, а отже чисельна кількість проблем пов’язаних з реєстрацією права часткової власності та реалізацією такого права, про які вже згадувалось мною у попередній публікації.


Отже, розберемо мотиви з яких виходив Верховний Суд у вищевказаній постанові.


У статті 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.


Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.


Відповідно до статті 70 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.


Згідно з частинами першою, третьою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.


Що стосується позовних вимог в частині поділу автомобіля Верховний Суд у своїй постанові від 25.05.2020 року зазначив, що «суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірний автомобіль був придбаний у період шлюбу, тому він, відповідно до вимог статей 60, 61, 70, 71 СК України, є спільним майном подружжя та підлягає поділу між ними. А оскільки вказаний автомобіль знаходиться у користуванні ОСОБА_2 , судами правомірно присуджено стягнути з останньої 1/2 частину його вартості в рахунок компенсації права на належну частку ОСОБА 1».


Для більш повного аналізу питання проблематики поділу рухомого майна подружжя, також слід зупинитись на судовій практиці, що вже існувала та широко застосовувалась судами у випадках відчуження одним з подружжя ТЗ, з метою уникнення такого поділу.


Зупинюсь більш детально на самих поширених моментах, які ускладнюють процес поділу рухомого майна подружжя та можливих шляхах вирішення у правовому полі з власної судової практики та зазначу відповідно декілька судових справ у даній категорії.


Одним із основних проблемних моментів у даній категорії справ, є те, що той із подружжя, за ким зареєстровано право власності на ТЗ, не обмежений у праві відчуження даного рухомого майна, не зважаючи на те, що такий ТЗ є спільною сумісною власністю подружжя та був набутий за спільні кошти. Відповідно, особа, яка вказана у свідоцтві про реєстрацію ТЗ власником може у будь-який час, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі або після розірвання шлюбу, здійснити відчуження ТЗ без згоди іншого з подружжя, шляхом укладання договору купівлі-продажу тощо ( при знятті з реєстрації ТЗ Сервісний центр МВС наявність письмової згоди іншого з подружжя не вимагає). Оскільки, прямого законодавчого обмеження на вчинення такого правочину не має, то зазвичай той з подружжя, який бажає уникнути подальшого поділу наявного та зареєстрованого за ним на праві власності рухомого майна, здійснює його відчуження на користь третіх осіб. При цьому, як правило вартість майна у договорі значно занижується. Тому, досить часто відбувається так, що позивач звертається до суду з позовом про поділ такого майна, не будучи обізнаним, що воно вже вибуло у власність третьої особи (нового власника). Як правило, коштовне авто (або декілька ТЗ), яке було придбано за кошти подружжя та було спільною сумісною власністю, на момент розгляду справи виявляється відчуженим, здебільшого, із зазначенням суми у договорі купівлі-продажу, яка є значно меншою за ринкову вартість аналогічних авто. Дана ситуація є розповсюдженою, тому у випадку, коли у добровільному порядку згоди про поділ рухомого майна подружжям не досягнуто, тому з подружжя хто має намір звернутись до суду з позовом про поділ такого майна, слід звернутись до адвоката для витребування актуальної інформації з Регіонального сервісного центру МВС за місцем реєстрації ТЗ, шляхом направлення адвокатського запиту, для отримання відомостей про те, чи є відповідач у справі на момент звернення до суду власником даного(них) ТЗ. В разі якщо так, і є вірогідність та об»єктивні підстави вважати, що відповідач у справі може здійснити відчуження ТЗ без згоди позивача, що може ускладнити чи унеможливити в подальшому виконання рішення суду у разі задоволення такого позову – звернутись до суду із заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту.


У випадку, якщо відповідач діяв на випередження та таке відчуження на користь третіх осіб, вже відбулось та відповідач на власний розсуд розпорядився спільним майном, у позові необхідно ставити питання про стягнення з нього грошової компенсації за частину вартості майна, яка належала позивачу. Цей варіант є більш ефективним у разі якщо позивач претендує саме на грошову компенсацію, ніж йти шляхом визнання правочину недійсним, з підстав того, що укладений договір виходить за межі дрібно побутових угод, а тому потребує письмової згоди на таке відчуження від другого з подружжя та може бути визнаний недійсним, оскільки згідно ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Справа у якій мною формувалась така правова позиція в інтересах позивача знайшла своє відображення у рішенні суду ( справа №755/20377/15-ц) про визнання договорів купівлі-продажу ТЗ недійсними.


Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).


За змістом частин 1, 3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.


Відповідно до ч.2 даної статті вважається,що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.


Згідно ч.2 ст.13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.


У разі задоволення позову про визнання правочину недійсним, сторони повертаються у первісний стан, застосовується реституція (див. рішення у справі №753/78/17).


Відповідно після визнання такого договору купівлі-продажу недійсним, можна буде претендувати на визнання права власності на частину ТЗ в рахунок поділу майна подружжя. Але, виникає ще одна колізія. Право власності породжує державна реєстрація ТЗ. Отже, це означає, щоб зареєструвати за попереднім власником (відповідачем) право власності на авто, виникає необхідність його особистого звернення до Регіонального сервісного центру МВС, з переліком необхідних документів, рішенням суду, що вступило в законну силу та самим ТЗ. Звичайно, здебільшого, відповідач уникає таких дій, оскільки не зацікавлений у реєстрації ТЗ за собою з метою його подальшого поділу.


Наразі перереєстрація ТЗ здійснюється територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі – сервісні центри МВС) відповідно до «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», затвердженого Постановою КМУ №1388 від 07.09.1998 р.


Відповідно до Порядку державної реєстрації (перереєстрації) ТЗ, підставою для перереєстрації транспортного засобу є в тому числі рішення суду. Згідно з п. 15 Порядку, під час проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортні засоби (крім випадків реєстрації нових транспортних засобів, перереєстрації транспортних засобів у зв`язку зі зміною найменування та адреси юридичних осіб, прізвища, імені чи по батькові, місця проживання фізичних осіб, які є власниками транспортних засобів, вибракування їх загалом) підлягають огляду фахівцями експертної служби МВС з метою звірення ідентифікаційних номерів їхніх складових частин з номерами, зазначеними в документах, поданих власником для реєстрації. За результатами огляду в документах, які подаються для державної реєстрації, робиться відповідна відмітка або складається акт огляду.


Якщо один з подружжя (відповідач), не виявить добровільного бажання з’явитися до Сервісного центру МВС з переліком необхідних документів та не надасть ТЗ для огляду, що нерідко відбувається, то таку перереєстрацію за рішенням суду здійснити буде неможливо. Отже, за рішенням суду, застосовано реституцію та особа де-юре має бути власником такого ТЗ, але де-факто не набуває його у зв’язку з відмовою у реєстрації такого права власності за собою.


У такому випадку позивач може лише претендувати на грошову компенсацію за його частку у спільному майні від реальної ринкової вартості ТЗ. Такий приклад варіанту поділу знайшов своє відображення у рішенні по цивільній справі № 755/13119/15-ц.


Тому, як вже зазначалось, якщо позиція позивача не є принциповою в плані визнання за собою права власності на частину ТЗ в рахунок поділу майна, то найбільш дієвою правової позицією у випадку коли вже ТЗ відчужено другим з подружжя без згоди та відповідно у випадку, коли коштами продавець розпорядився одноособово не в інтересах сім»ї – ставити питання про стягнення грошової компенсації за його частку у спільному майні від дійсної ринкової вартості ТЗ на момент розгляду справи.


З цього приводу сформовано сталу практику, яка надає можливість позивачу отримати грошову компенсацію, від дійсної ринкової вартості майна, надавши до суду експертну оцінку аналогічного транспортного засобу, а не від суми вказаної у договорі купівлі-продажу ТЗ, яка як вже зазначалось, не рідко є невиправдано заниженою.


Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди — виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.


Дана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, яка викладена у постанові від 03.10.20128 року у справі № 127/7029/15-ц, де колегія суддів відступила від правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 201/14044/16-ц, провадження № 61-189ск17, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Вартість майна, що підлягає поділу, у разі недосягнення згоди між подружжям, визначається на час розгляду справи, а не на час продажу майна одним із подружжя проти волі іншого. Відповідна правова позиція знайшла своє відображення у рішенні в рамках розгляду цивільної справи №755/2700/19 .


Що стосується рухомого майна, яке відчужується одним із подружжя у період зареєстрованого шлюбу, або період, коли сторони проживали разом та вели спільне господарство, то кошти отриманні продавцем (одним із подружжя) від продажу такого ТЗ, вважаються такими, що витрачені в інтересах сім»ї, якщо доводи протилежного не підтверджено, у такому випадку грошову компенсацію за свою частку у спільному рухомому майні отримати не буде можливості з вищевказаних мотивів, (постанова ВС 25.05.2020 року у справі № 347/955/16).


Таким чином, правове регулювання поділу майна подружжям в багатьох аспектах ускладнене і переобтяжене характером особистих стосунків між чоловіком і дружиною, що, в свою чергу, вимагає окремого ретельного формування правової позиції, яка є індивідуальною у кожному судовому спорі. Між тим, стрімкий розвиток українського законодавства, узагальнення судової практики, яка буде включати імплементацію міжнародної практики, призведе до усунення існуючих недоліків та гармонізації нормативно-правових актів, що регулюють в тому числі сімейні правовідносини.


Просмотров: 7